Історія Хустської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІІ ступенів

“Повір у себе, в людську доброту …”

       Хустська спеціальна школа – інтернат для дітей зі зниженим слухом знаходиться в центрі Закарпаття.

       Працює школа з 1952 року згідно рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради, перший пункт якого проголошував:

• Відкрити з 1 вересня 1952 року в м. Хуст школу – інтернат для глухонімих дітей з комплектом 110 учнів.

       Школі виділялося два корпуси: один — на вулиці “900 річчя Хуста”, другий — на вулиці “Соборної України” (теперішні назви)

       Один з виділених корпусів школи №2 (бувшої горожанки) має свою історію. У ньому 21 січня 1919 року відбувся Всенародний Конгрес, який проголосив злуку Закарпаття з Соборною Україною і який став першим етапом непримиренної боротьби закарпатського народу за соціальне і національне визволення.

       Символічно, що директором спецшколи – інтернату для глухих дітей, якій передавався “історичний корпус” був призначений І.Ю. Спічкей, який  творив другий етап історії Закарпаття. 26 листопада 1944 р. у місті Мукачеві Делегат першого з’їзду Народних комітетів Іван Спічкей разом з іншими делегатами проголосили возз’єднання Закарпаття з Україною.

      Розпочалась інтенсивна підготовка по організації відкриття інтернату — готувались спальний і навчальний корпуси, виявлялись і залучались до школи діти з вадами слуху прилеглих районів.

       Нелегка то була справа. Уповоєнні роки не було транспортного сполучення та й життєвий і освітній рівень селян був низким. Батьки не хотіли віддавати дітей в інтернат, боячись, щоб німі діти не зазнали знущань з боку опікунів.

       Чимало зусиль довелось докласти Івану Спічкею  і його помічникам, щоб знайти глухих дітей у віддалених гірських селах Рахівського, Тячівського, Іршавського, Міжгірського, Виноградівського районів, переконати батьків у необхідності залучення глухих у спеціальну школу, перспективу їх розвитку та реабілітації.

Із спогадів Юліанни Спічкей, дружини першого директора інтернату:

       “Школу відкрили, а вчити не було кого. Тому Іван Юрійович разом зі своїми педагогами Миколою Тимком, Степаном Куциком і Попенко І.П. на попутному транспорті (інколи це був звичайний віз) із села в село, від хати до хати, ходили, шукаючи дітей з вадами слуху. Були випадки, коли вони знаходили десь у горах дітей, які не вміли говорити, ховались, немов звірятка, від незнайомих людей під ліжками. Вчителі, звичайно, не завжди відразу могли встановити діагноз, і тільки потім, уже у школі, виявлялось, що дитина не має мови не тому, що не чує, а з якихось інших причин. Дитину доводилось повертати батькам.

       Одного разу, далеко в горах на Тячівщині, у бідній верховинській сім’ї, знайшли хлопчика десятирічного віку, який був глухий, до того ж мав хворобу ніг. Довелось вчителям нести хлопчика на плечах з гори, передаючи його з рук в руки.”

       У жовтні місяці в школі – інтернаті було 25 учнів, на кінець рокуїх було 70. Прийшло поповнення кадрів: Рац Г.П., Дубляк М.І., Величко В.М., Сидор Е.І., Талабірчук В.М., Шутко М.М., Вурста С.В., Турок Г.Ю., Сабов М.М., Дюлай О.А., Лендєл М.С., Чловечко П.Й.

        Створився колектив однодумців, яких об’єднувало бажання навчити німих дітей читати, писати, спілкуватися дактильно – жестовою мовою, формувати у них словесне мовлення. Бракувало знань спеціальної методики. Тому частина педагогів перекваліфіковувалася заочно на дефектологічному факультеті Київського педінституту.

       На виконання “ Закону УРСР про народну освіту” (1974 р.), у якому, зокрема, передбачались проблеми спецшкіл, Хустська спецшкола – інтернат, маючи в своєму контингенті більше туговухих дітей, ніж глухих, реорганізовується у школу для слабочуючих. Класи глухих учнів передаються Ужгородській школі глухих. Контингент в цей час збільшується до 130 учнів.

       Проблем вистачало та щей додалось.

       Через початок будівництва житлового будинку №1 по вулиці Конституції зносяться приміщення міського спортивного залу та інтернатської кухні з їдальнею.

       Побутові умови і навчально – виховний процес ще більше ускладнюються і перетворюються у постійні “мандрування” з одного корпусу в інший  на різних вулицях з подоланням  відстаней, перешкод і небезпек. Адже спали в гуртожитку на одній вулиці, вчилися на іншій, харчувалися у кафе “Галушка” на території нинішнього ринку, купалися у міській лазні, спортивні змагання проводили у технічному училищі, свята організовували, випрошуючи клуб для глухих на вулиці Керамічній. До того ж всі приміщення були з пічним опаленням. Тому неодноразово зустрічали хустяни вчителя фізкультури Василя Раца з тачкою вугілля і групою дітей, які направлялися до спортивного залу чи клубу.

       Переносити, звичайно, такі умови було неможливо. Тому новий директор Іван Бучок разом з помічниками Миколою Тимком та Федором Канєвським взялися за виготовлення проектно – кошторисної документації на будівництво нового навчального корпусу. Цей час називали періодом митарств і поневірянь. Та все – таки проект був зроблений.

       Педагогічний колектив і далі працює над виявленням тепер вже слабочуючих дітей і залучає їх до навчання в школі.

Із спогадів старшого вихователя спецшколи Ф. Канєвського, який працював у школі з 1974 року:

      “ У наших пошуках інколи допомагали працівники сільради. У селі Вільхівці – Лази дали нам адресу слабочуючої дитини за номером 120. Останній будинок у селі був під номером 119. Нам здавалось, що це поруч. Виявилось, що ця хата “одеки за груньом”, до якої потрібно добиратись аж 1,5 км.”

       Педагогічний колектив, крім виявлення і залучення слабочуючих дітей до школи, працює над проблемою втілення в навчально – виховний процес перехідних програм та нової методики слухомовної роботи.

       У 1975 році на виконання постанови Ради Міністрів УРСР “Про подальше поліпшення навчання, трудового влаштування і обслуговування осіб з дефектами розумового та фізичного розвитку” зменшується наповнюваність виховних груп через утворення груп – класів, внаслідок чого збільшується педагогічний колектив за рахунок вчителів масових шкіл, більшість яких перекваліфіковується у спецгрупах Київського педінституту (теперішня назва Національний педагогічний університет ім. Драгоманова).

       З’явилася більша можливість займатись слухомовною і соціальною реабілітацією дітей з вадами слуху в післяурочний час. Кожній дитині приділяється максимум уваги і часу протягом всього дня.

       Вимоги до методики роботи вчителів і вихователів зростають.

       У цей час починається робота по будівництву нового навчального корпусу школи (директор Сакалош Ю.М.). Вартість будівництва складала 565 тис. рб. Його проводило Хустське райбудуправління (нач. Мацола Г.Й.) за рахунок капітального ремонту. Хоч Центральне управління глухих і виділяло кошти, але темпи будівництва були низькі.  За 1980-85 рр. освоєно 138 тис.крб.

       З 1 січня 1987 року рішенням облвиконкому спецшколу включено у державне будівництво, яке повинно було завершитися у першій половині поточного року. Керував будівництвом колишній голова райвиконкому Василь Мондич, який для його завершення залучив всі промислові організації та колгоспи району.

       1 вересня 1987 року будівельники передали ключ від нової будови нечуючій дітворі.

Із спогадів заступника директора школи Ярослави Гелетич, яка працювала в школі з 1971 року:

       “Будівництво школи затягувалось. Нелегко було директору школи Юрію Сакалошу будувати новий корпус. Постійно випрошував гроші у Києві (Центральному управлінні товариства глухих). Кошти частинами виділялися на капітальний ремонт двох старих приміщень, а директор перераховував їх рембудуправлінню на будівництво нового корпусу. Постійне ходіння по муках, щорічні кошториси і їх поправки. Вирішили: “Щоб там не було — просити державні центральні кошти”. А тут скрізь відписки: “Проект морально застарів”. Одного разу пожалівся Юрій Михайлович: “Сил немає ходити, як жебрак, з простягнутою рукою. Спробуйте ще ви, — звернувся він до мене,— ви жінка, поплачте, можливо чиновники швидше зрозуміють.”

       Він не помилився. Знайшовся в облвиконкомі Роман Цуперяк — заступник начальника планової комісії, добра, милосердна людина. Він і допоміг, хоч попередив, що буде дуже важко. Треба було освоїти “голі гроші” без матеріалів і за півроку здати школу. Правда, він був оптимістично налаштований, бо ж голова Хустського райвиконкому за фахом – будівельник, до того ж надзвичайно вимогливий і принциповий керівник, який справу доведе до завершення.

       Так і сталося. В муках та поті народилася нова будова.

       Радості дітей і педагогів не було меж. Тому і з’явились з приводу цієї радісної події у мене віршовані рядки, які були прочитані на відкритті школи 1 вересня 1987 року.

Роману Цуперяку

“нескоро б дім наш будувався,

Коли б сам Ви не втручався.

Якби облплан не дав грошей,

Давили б досі ми мишей у старій школі,

Латали б діри ми поволі

І без надії прозябали б ...

Якеж бо щастя,

Що стали на захист нам.

Ми вдячні Вам.”

Василю Мондичу

“Хоч ми Вам і надоїли,

але в школу не зуміли б

Першого вересня зайти, якби не Ви —

На контролі будову тримав,

Підганяв і виручав

Матеріалами і людьми

Неприємностей дісталось

Вам немало через нас,

Але пройде певний час —

Серце щиро порадіє, в центрі школа височіє,

Де бував Ви сотні раз,

Щоби вона будувалась,

Щоб у вересні дісталась

Діточкам і вчителям ...

Від душі “Спасибі Вам!”

         Протягом різних періодів директорами школи були: Спічкей І.Ю., Тимко М.Ю., Кемінь М.А., Семак Й.М., Бучок І.Ф., Сакалош Ю.М., Деленко Б.В.

З 1 листопада 1995 року директором школи призначено Деленка Б.В., вчителя «вищої категорії», «вихователя-методиста», «заслуженого працівника освіти України», керівника сучасного типу, здібного організатора, завжди підприємливого, наполегливого та принципового, який ніколи не зупиняється на досягнутому.  За його допомогою у 1998-1999 роках школу газифіковано і переведено на автономне газове опалення. У 2007 році побудовано ізолятор та гаражі. Реконструкцію майстерень та гаражів під центр трудової та фізичної реабілітації розпочато 2010 року.

         За 63 роки існування школи випущено більше 600 вихованців з порушенням слуху. Серед випускників нашої школи є педагоги, зубні техніки, швеї, столяри, автомеханіки. Троє випускників отримали вищу освіту, двоє з них працюють педагогами в рідній школі. Сьогодні у школі навчається 99 учнів, серед них 8 вихованців у дошкільній групі, яка була відкрита у 2007 році.

         Матеріальна база школи повністю відповідає сучасним вимогам для навчання, виховання і проживання дітей з вадами слуху.

        Сьогодні школа має 12 навчальних класів, 1 кабінет слухомовної роботи та 4 кабінети індивідуальної роботи, методичний кабінет, кабінет математики, 2 кабінети інформатики, кабінети ритміки, кулінарії, естетичного виховання, кабінет психолога, 2 ігрові кімнати, їдальню, швейну та лозоплетільну майстерні, медичний кабінет, бібліотеку, спальні кімнати з кімнатами гігієни. У школі функціонують актовий, спортивний та тренажерний зали, механізована пральня, інформаційно-консультаційний кабінет для батьків. Всі навчальні кабінети та класи обладнані сучасною звукопідсилювальною апаратурою, підключені до мережі Інтернет. У кожному класі є ноутбук, проектор, телевізор, екран, що дозволяє на сучасному рівні здійснювати навчально-виховний процес. Належним чином в школі організована позаурочна робота, чільне місце серед якої займають гуртки (музичний оркестр, настільний теніс, волейбол, футбол, народний танець, образотворче мистецтво, художня вишивка, народні ремесла (лозоплетіння), комп’ютерна абетка, юний еколог, ЛФК). Вихованці школи неодноразово ставали переможцями виставок та спортивних змагань різного рівня.

       Всі учні школи забезпечені п’ятиразовим калорійним харчуванням. Щорічно для них закупляється одяг, взуття та засоби гігієни згідно норм.

      Навчально-виховний процес у школі здійснює 61 педагогічний працівник. З них мають:

• кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» - 31;
• кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії» - 10;
• кваліфікаційну категорію «спеціаліст другої категорії» - 11;
• «спеціаліст» - 9;
• звання «Заслужений працівник освіти України» - 1;
• звання «Заслужений учитель України» - 1;
• звання «старший вчитель» - 8;
• звання «старший вихователь» - 2;
• звання «вихователь-методист» - 1.

     43 педагоги мають дефектологічну освіту. Адміністративно-обслуговуючий персонал нараховує 45 працівників.

        За сприяння Деленка Б.В. школа стала учасником цілого ряду міжнародних проектів, в межах яких педагоги школи мали можливість ознайомитися із досвідом роботи дефектологів Нідерландів, Польщі, Канади, Америки. Директор турбується про те, щоб у школі працювали досвідчені дефектологи. За часи його керування біля двадцяти працівників школи здобули вищу дефектологічну освіту у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка та Київському національному університеті імені Михайла Драгоманова.

        У березні 2016 року  введено  в експлуатацію центр трудової та фізичної реабілітації дітей, у якому є плавальний басейн, водяне дзеркало 5х10 метрів, актовий зал на 100 місць, зал лікувальної фізкультури та приміщення для трьох навчальних майстерень та трьох майстерень для професійної підготовки учнів. У жовтні 2016 року Хустську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат І-ІІ ступенів перетворено у Хустську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ступенів, урочисто відкрито 11 клас. Директору школи Деленку Богдану Вікторовичу присвоєно звання «Заслужений працівник освіти України».

     16 листопада 2012 року велика інтернатська родина Хустської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів відсвяткувала своє 60 – річчя. 
     У своєму виступі директор школи Деленко Б.В. відзначив, що завдяки належному фінансуванню управління освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації за останні роки значно покращилась матеріально-технічна база школи, створено всі умови для проживання та навчання учнів, у стадії будівництва центр трудової та фізичної реабілітації. Всі класи та кабінети забезпечені сучасними технічними засобами навчання. Зріс професійний рівень педагогів, що якісно вплинуло на знання та розвиток учнів. За період існування школа дала путівку в життя 586 випускникам.

      З вітальним словом до присутніх звернулася заступник начальника управління освіти і науки облдержадміністрації Павлюк М.А.
      З 60-річним ювілеєм школи її вітали поважні гості: керівники району та міста – Гвоздянський П.І., Попович М.М., Фетько І.М., районної та міської освіти – Русин П.П., Мочарник В.В., керівники податкової та казначейської служби – Пасічник В.В., Маєр В.І., начальник УМВС в Хустському районі – Турдай В.І., керівники обласних спортивних організацій «Інваспорт» та ОДЮСШІ – Чегіль А.А. та Алтуніна Т.Є., директор обласного УТОГу – Булеца Н.С., завідувачка ОПМПК – Утьосова О.І. Вдячність за співпрацю та найкращі побажання висловили викладачі кафедри сурдопедагогіки Київського НПУ ім. М. Драгоманова під керівництвом доктора психологічних наук, професора Фомічової Л.І., старший викладач факультету корекційної та соціальної педагогіки і психології Кам’янець-Подільського НУ ім. І.Огієнка – Дмітрієва О.І. та директор ЦСР «Аврора» з Києва - Радченко О.І., науковий співробітник Інституту корекційної педагогіки Академії педагогічних наук України – Шевченко В.М.

      Вдячних учнів і процвітання школі побажали керівники ідентичних шкіл України з Дніпропетровська, Кривого Рогу, Володимир-Волинська, Калуша, Кисляка (Вінницька обл.), Теребовлі (Тернопільська обл.), Чернівців.

      Вітали учнів та педагогів директори шкіл-інтернатів обласного підпорядкування з Ужгорода, Мукачева, Великого-Березного, Перечина, Часлівців, Чертежа, Солотвина.

       На свято завітали ветерани школи. Випускники: Лайош Зоряна - вихователька спецшколи, Шиман Денис – зубний технік від імені всіх випускників дякували педагогам за науку та одержану путівку в життя.

       Представники ВАТ «Хустська ПМК-240» подарували та висадили 2 туї перед школою.

       Зал, де проходило урочисте зібрання з нагоди 60-річчя школи, прикрасила фотовиставка заслуженого працівника культури України, члена національної спілки журналістів Станіслава Стояновського з міста Кам’янець-Подільська.

         Цікаві концертні номери підготували учні та працівники інтернату.